Науковий прорив… наукового органу?

«Відтермінування – сама надійна форма відмови» (Закон затримки Паркінсона…) На прохання модератору наукового форуму uasciencechange, я розширив формат висловлювання окремої думки до науково-популярного аналізу акта Кабміну, а саме розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.12.12 №1077-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції реформування системи фінансування та управління науковою і науково-технічною діяльністю на період до 2017 року». Аналіз був зроблений з метою оцінити ефективність розроблених державних заходів, які мають посприяти:

«підвищенню ефективності використання коштів державного бюджету для провадження наукової і науково-технічної діяльності;
залученню інвестицій у реалізацію наукових проектів державними науковими установами;
оновленню основних засобів, закупівлі нового обладнання;
збільшенню кількості проведених наукових досліджень і науково-технічних розробок, у тому числі тих, що проводяться за рахунок грантів, а також державних лабораторій, що проводять наукові дослідження і науково-технічні розробки за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки«.

І ось такі мої висновки.

Аналіз нормативно-правових актів (НПА) – завжди цікава і вдячна справа. Професійно цікава справа, бо можна виявити не лише основні напрями та механізми регулювання правової дії у сфері діяльності, на яку НПА спрямований, але й побачити регресивні, тупикові наслідки, що запроваджуються у законодавче поле. До того ж, НПА – це акти державного регулювання, бо саме через них держава
встановлює умови для сфер людської діяльності, окреслює коло суб’єктів та його об’єктів (суб’єктів діяльності) державного регулювання;
регулює взаємовідносини між суб’єктами діяльності та між суб’єктами державного регулювання.

Аналітично вдячна справа, бо підготовка проекту НПА, як правило, передбачає його науково-аналітичне супроводження, досягнення політичних та наукових компромісів державного ґатунку, що вже є родзинкою для будь-яких аналітичних досліджень. До того ж, регулятивна природа НПА передбачає необхідність зміни із плином часу деяких із його положень, чи, навіть, скасування повністю.

Особливий цікавий випадок настає, коли видання організаційно-розпорядчих актів здійснюється на забезпечення НПА вищого рівня – міжнародних актів, законів України, актів Президента України (укази, розпорядження) чи постанов Кабінету Міністрів України. У цьому разі розпорядженням Кабінету Міністрів визнаються безпосередні виконавці державно-управлінських рішень та відповідальні органи влади, які забезпечують впровадження науково-технологічної політики у сфери професійної діяльності людей.

Розпорядження Кабінету Міністрів не є НПА, вони — акти організаційно-розпорядчої дії, тому не підлягають ретельному науковому обґрунтуванню, хоча б з огляду на те, що стосуються апаратної діяльності системи органів виконавчої влади в Україні, виступають своєрідним гемоглобіном та/чи адреналіном для життєдіяльності бюрократичної машини. Розпорядження, доручення, накази виходять чи не щодня та не мають особливого впливу на ззовні, на безпосередню сферу державного управління і регулювання. Не мають, доки це стосується лише забезпечення функціональних обов’язків того чи іншого державного органу влади, доти ці організаційні заходи сприяють вирію апаратної роботи, та «виправдовують» основні принципи адміністративної діяльності — єрархічність, послідовність та спадкоємність.

Для фахового аналізу нормативно-правових та організаційно-розпорядчих актів органів державної влади необхідно зважати на своєрідну бюрократичну арифметику, правила якої залишаються майже незмінними, бо грунтуються на основних принципах адміністративної діяльності:

  • хто перший зазначений у переліку виконавців заходу – то й відповідальний за нього; термін виконання окремого заходу означає час подачи документів про його виконання до органу державної влади вищого рівня;
  • якщо терміном визначений певний рік, то це грудень того року;
  • якщо співвиконавцем державного заходу виступає Міндоходів, або Мінекономіки, то саме від них залежатиме подальша доля розроблених державно-управлінських заходів, та ці відомства НЕ Є ВІДПОВІДАЛЬНИМИ за своєчасне подання проектів державних рішень до органу державної влади вищого рівня. Те ж саме стосується й до номінального розташування між Держінформнауки та МОНмолодьспорт.

А у всьому іншому… як домовляться чільники державних наукових відомств між собою, та наскільки вони вільно заходять у більш високі кабінети, не стільки Кабміну, скільки Адміністрації Президента. Можливі навіть корегування певних заходів затвердженого розпорядження через… акти Президента України.

Повертаючись безпосередньо до предмету поточного аналізу, розпорядження Кабміну від 17.12.12 №1077-р, можна акцентувати декілька моментів до текстуальної частини державних заходів.

Затверджені заходи (12 пунктів) в основному розкривають сутність очікуваних результатів від реалізації Концепції, проте виникають певні побоювання реалістичного кшталту щодо ефективності їх виконання.

По-перше, достатньо висока ступінь готовності до виконання вбачається лише у 8 із 13 організаційно-розпорядчих заходів (п.2 розпорядження має дві змістовні частини), а саме пп.1-5, 7, 11. До таких заходів відносяться постійні (п.4) чи щорічні (п.11) кон’юнктурні дії органів державної влади.

По-друге, лише в 8 із 13 заходів (пп.1-3, 5, 7, 9, 11) ставиться предметна вимога до управлінських дій, в решті пунктів є лише спрямування на здійснення таких дій. Тобто виникає загроза до необов’язковості їх повного виконання.

По третє, терміни виконання 6 із 13 організаційно-розпорядчих заходів (пп. 2, част.2, 6, 8-10, 12) виходять за часові межі функціонування цього Уряду – від 2015 року та пізніше. Що викликає закономірні сумніви у ефективній реалізації положень цих заходів державними органами виконавчої влади. Особливо з урахуванням щорічної пертурбації  системи органів виконавчої влади (вже тричі за 3 роки) Президентом України.

По-четверте, 5 із 13 організаційно-розпорядчих заходів стосуються виконання власних державних функцій з боку Держінформнауки та МОНмолодьспорт (пп. 2, част.2, 5, 7, 12 та п.4). Тобто це може вважатись інструментом директивного управління з боку центрального органу у системі виконавчої влади в Україні.

По-п’яте, у розпорядженні є наявність декларативних заходів, а саме пп.2, част.2 та 5, в яких міститься фактично заклик до інших органів центральної виконавчої влади дотримуватись чинного законодавства. Таке також свідчить про вжиття директивних заходів у системі адміністративного управління.

По-шосте, «закріпленням» тези про переважання принципів директивності у сьогодняшній системі державного управління науки в Україні, можна вважати присутність у 3 із 13 організаційно-розпорядчих заходів (пп. 6, 8, 10) наказового імперативу «вжити заходів«, що є властивим для документів більш нижчого рівня, доручень.

По-сьоме, окремою темою не тільки цього державного документа, але й всієї системи вітчизняної нормотворчості у сфері науково-технологічної діяльності, вважаю присутність у складі виконавців державно-управлінських заходів – національних академій наук, які не є органами державної виконавчої влади. Проте саме такими їх можна вважати, оскільки вони виступають як співвиконавці у 12 із 13 заходів організаційно-розпорядчого акту Кабміну, зокрема у п.7, як головний виконавець (!).

Найголовнішим ризиком для ефективності виконання цього розпорядження Кабміну, як і раніше, може стати недостатнє фінансування  більшої частини організаційно-розпорядчих заходів, включаючи забезпечення державних функцій органів виконавчої влади. Такий ризик обумовлений невизначеністю заздалегідь джерел фінансування державних заходів, тому що відповідальний виконавець будь-якого із державних заходів завжди має право вимагати додаткового (до його статутної діяльності) фінансування із держбюджету, або пільгових умов (зменшення фіскального навантаження) для позабюджетного фінансування.

Тому шкода, що черговий витвір бюрократичного мистецтва від наукових відомств України не справляє оптимістичного враження. На мою думку, більш ефективними були би такі державні заходи, затверджені актом Кабміну, що запропонували би, нехай й утопічні, проте логічно-структуровані модернізації наукового життя. Бо, віра у диво переважує переконання, що гірша стабільність — ліпша за непевну нестабільність! А стабільність настане тільки тоді, коли природньо стане дотримуватись простих правил людяності:

Закони – для всіх, різні мотиви – для кожного! Зменшення політики та збільшення здорового глузду! Не лише брязкіт еполетів і складання жерстяних щабель у шафи – напівдержавні, чи напівприватні? – Байдуже. Все одно вони – не справжні…

Що краще: «коркове» пакращення, «мраморная» стабильность, чи «bubble» prospect? — питання вже не риторичне для української науки, опісля 21 року незалежності…

Повний текст оригінального аналізу цього акту Кабінету Міністрів України доступний на постійній сторінці сайту.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Subscribe without commenting