Нотатки щодо реформування вітчизняної науки

«Наше виживання залежить від нашої здатності судити про речі за їх результатами, та від нашого вміння встановлювати відносини довіри та відповідальності, аби скористатись з того, про що інші люди знають…» (Елмер Ерік Шаттешнайдер, американський вчений, політолог, 1892-1971)

Дев’ять років тому, коли у розпалі був процес «реформування» вітчизняної науки, я написав статтю до одного авторитетного в Україні видання. Через різні обставини ця стаття не була надрукована, а згодом залишилась на електронній «полиці» моїх архівів.

Час минає, проте актуальність тодішніх роздумів так і не припала «віковим пилом «…

Нотатки щодо реформування вітчизняної науки 

Бажаємо ми того чи ні, проте всі ми живемо в епоху глобалізації та інформатизації, що водночас актуалізує проблему автентичності нації у світі. Зовнішнє середовище є набагато складнішим за наше розуміння, на кшталт стародавніх уявлень про Землю пласку та єдино відому у Всесвіті…

Аналіз процесів, які відбуваються нині, свідчить про те, що наукова система Україні, першою чергою її людський потенціал перебуває на порозі нового етапу свого розвитку. Яким він буде, чого досягне перше покоління вітчизняних “нових” науковців у ХХІ столітті – засвідчить час. Проте підвалини майбутніх звершень закладаються вже сьогодні.

За 10-15 років в українську науку увіллються молоді вчені, яким буде байдуже до постсовєтських синдромів старшого покоління. Для них соціальні пільги для чиновників від науки стануть або байкою, або тим шлагбаумом, який надовго відгородить науковий світ України від міжнародної спільноти; чи, взагалі переродиться, зійде до найбільш невдячної (для України) стези – “гартування” наукових кадрів для інших, більш спритних країн. Для тих країн, які мають науково-технологічний розвиток за власний головний біль та на який покладають надії як на єдину втіху та опору прийдешнього. Така перспектива не видається занадто примарною з огляду на те, наскільки нинішня вітчизняна наука плентається позаду потягу під назвою “Україна”, замість того, щоб самій прокладати магістральні шляхи та, нарешті, стати стрілочником в очікуванні цього потягу.

Справа навіть не в тому, чи будуть пишатися наші сини та доньки тим, що народилися саме тут, в Україні, та навіть не в тому, чи стане нинішнє вченне покоління за два десятки десятиліть потому пишатися тим, що воно є уособленням релікту найшановнішої професії у світі, а в тому – чи випаде така нагода у них взагалі.

Природа мудріша за людину, тому закони Природи щодо народження геніїв не є привілеєю якоїсь “обраної” держави чи то нації світу. Зважливо розподіляючи видатних людей з-поміж народів, природа тим самим забезпечує рівновагу еволюційного розвитку, а, найголовніше, створює нагоду кожному народові, нації, у певний час історичного розвитку голосно заявити про себе та взяти гору над своїми злиднями, незграбністю своїх провідників та принести у цей світ сяйво чистого знання.

Аби таке сталося насправді, треба творити умови сьогодні, інакше завтра стане пізно, тоді вже не матиме значення, в який Союз ми увіллємося, бо вирізнити нас з-поміж інших народів, націй стане вже неможливим. Позаяк нові Вернадські, Туган-Барановські, Пулюї та Шаргеї будуть здобувати славу та звеличувати інші нації світу, торувати для них стежки в невідоме майбутнє, за що їм й віддячуватимемо, проте їхнім нащадкам буде нема чим особливо нахвалитися. Та й не пов’язуватиме нас з тими іменами майже нічого, крім, можливої згадки: “…народилися в Україні.”

Реформування наукової системи в Україні – чи взагалі воно потрібно? Чи, можливо, треба ставити питання щодо побудови нової, сучасної наукової системи? Бо процес реформування завжди супроводжується руйнуванням цілісності системи, що є архаїчною за суттю, проте взаємопов’язаною органічними зв’язками, видалення яких може відкинути вітчизняну науку ще на кілька десятиліть назад. Можливо, треба взяти за приклад наслідування ту ж саму будівельну справу та зголосити на збереженні існуючої наукової інфраструктури як давньої «наукової пам’ятки» (до того ж і обсяги фінансування співвідносяться з таким)? Не треба примушувати заслужених людей змінювати своє уявлення про світ, який вони збудували і в якому існують, бо це є їхнім правом, нині законодавчо закріпленим. Ці люди справедливо пишаються своїм пройденим життєвим шляхом, на якому їм власноруч вдалося досягти певних вершин, і тому слід віддати їм належне як й ветеранам усіх минулих війн… Позаяк примусити їх змінити свій світогляд неможливо, а примусово змінити звички – ще шкідливіше, про що свідчать всі попередні намагання щодо реформування наукової сфери України протягом останніх 13 років. Тому, нарешті здійснене здобуття вченими старших поколінь “заслужених” привілеєв, можна вважати за один із головних успіхів сучасного наукового розвитку України. Як приклад, доплати за звання академіка НАНУ (2400 грн. щомісячно) сягнули розміру офіційної зарплатні Президента України!

Якщо відштовхуватися від авантюрних прагнень, а не підходити з точки зору здорового глузду, то на технологічне переобладнання сучасним (але вже застарілим наприкінці цього переобладнання) — устаткуванням та приладдям існуючих наукових інститутів піде не один річний Державний бюджет України. Одночасно  наївним є припускати, що зробити конкурентоздатну на світових ринках науково-технологічну розробку можна, якщо вкладати в неї обсяги коштів, що в десятки-сотні разів поступаються іноземним аналогам. Навіть за умови певної знижки на “вторинну” інтелектуальну продукцію з урахуванням національної специфіки країни (до 80-90% на ліцензійні програмні продукти Microsoft), за обов’язкової умови нерозповсюдження за межі цієї країни. Необхідно усвідомити не гіркоту власної технологічної безпорадності та національної “меншовартості”, проте гідність рівноможливого цивілізаційного розвитку й для нашої країни. Тому, чим швидше ми збагнемо про таке, тим менше будемо перейматися “кращим” життям найближчих сусідів, та погодимося на власний шлях розвитку.

Що поробиш?

Історія успіхів не є повчальною, оскільки успіх — це лише щасливий збіг обставин, який ніколи більше не повторюється. Повчальним є  аналіз причин невдач, який завжди супроводжуватиме людську життєдіяльність.

Одним із найбільш розповсюджених варіантів побудови “нової” наукової системи вважається перейняття досвіду апробованих у світі наукових структур з паралельним функціонуванням (визначеним законодавчо!) існуючих наукових організацій. Тим самим будуть забезпечені конкурентові засади наукового змагання, а головною економічною підоймою для забезпечення творчого, інтелектуального обміну між суб’єктами паралельних співкуль наукової сфери має стати заборона на відчуження матеріальних та нематеріальних активів науково-технологічної діяльності між ними.

Зробити інтелектуальний продукт як результат науково-технологічної діяльності ефективним знаряддям інноваційного інвестування сьогодні можливо лише за набуття ним товарних ознак. Тому реальне запровадження та пріоритетна державна підтримка лізинґових, франшизових (франчайзинґових), венчурних та інших форм цивілізованих відносин сучасного науково-технологічного розвитку має стати нормою, в тому числі законодавчою, для реального реформування вітчизняної наукової системи. Зисковість такого ставлення буде обопільною для обох, “паралельних” наукових інфраструктур, бо, на початковій стадії мають бути закріпленими законодавчо:

умови обмеженої мобільності їхнього людського потенціалу через запровадження контрактової системи наукової праці,
відсутність обмежень щодо кількості угод про співпрацю,
встановлення паритетних засад залучення матеріальних та нематеріальних активів у виконанні спільних наукових проектів.

Запровадження паритетних законодавчих умов здійсненню науково-технологічної діяльності, за винятком прямого держбюджетного фінансування (інакше, дотацій з боку держбюджету), уведення економічно обгрунтованих податкових пільг для здійснення цієї інтелектуальної діяльності (як це властиво у світовій податковій практиці), тобто без нарахування ПДВ на створення інтелектуальних продуктів, сприятиме доволі швидкому формуванню нового «наукового потягу”. Переконанням у здійсненні саме таких кроків  є те, що вже сьогодні жевріють такі, «паралельні» осередки.

По-перше, переважна частина (50-60%) нинішніх сумісників у сфері науково-технологічної діяльності суміщають більше ніж одну наукову посаду за основним місцем праці. По-друге, не весь понад 100-тисячний загал колишніх вчених, які покинули науку за останні 3-5 років, перекваліфікувався у “двірники та вантажники” чи поддалися за кордон, та й вік їх досі продуктивний для науки – від 35 до 50 років. По-третє, дрібні замовлення від вітчизняних промислових підприємств економічно зисковіше та доцільніше виконувати дрібними, а тому й економічно гнучкими науковими структурами (такими, насправді, вони й є сьогодні – що $100 тис. на одну наукову організацію в 2002 році). До речі, такі обсяги промислового фінансування науково-технічних робіт співставні з обсягами фізичних осіб-підприємців, які перебувають на системі спрощеного оподаткування. Окрім того, близько половини замовлень від підприємницького сектору належить іноземним організаціям. Тому, дрібним за розмірами та наближеними до іноземних за інфраструктурою вітчизняним науковим організаціям простіше налагоджувати зискові міжнародні взаємозв’язки. По-четверте, “нові” наукові організації будуть утворюватися як з метою реалізації економічно зискових, тому і пріоритетних (!) напрямів економічного розвитку, так і перспективних науково-технологічних розробок венчурного спрямування. Природно, що й кошти венчурного інвестування будуть розподілятися для виконання безпосередньо наукових досліджень і розробок, не задля підтримання нинішньої, архаїчної наукової інфраструктури.

Гнучкість невеликих та дрібних структур до змін макроекономічного середовища, мобільність наукового потенціалу, в тому числі через нестихійну міґрацію з-поміж структур різних співкуль наукової сфери, дотримання норм природного творчого змагання та забезпечення прав на інтелектуальну власність незалежно від обраного місця праці (як виняток, еміграція), дозволить зконцентрувати наукові зусилля на розв’язанні складних перспективних завдань розвитку суспільства. Що ж тоді станеться з нинішніми “провідними науковими школами”? – Як кожен здатний учень, видатний вчений має перерости своїх вчителів, має збудувати власну наукову школу, сформувати власний погляд у науці, навчаючись на власних помилках та на запозиченому досвідові. І, якщо його наукова “альма-матер” не є штучним витвором бюрократичного мистецтва від науки, то вона й далі житиме у нових умовах, розвиваючи нові напрями наукових досліджень, набуватиме нових форм наукового пізнання.

У пошуках порозуміння

Ми живемо в епоху не лише глобалізації та інформатизації, коли обмін знаннями відбувається майже миттєво, але й в епоху наукового панування, бо, за існуючими оцінками, на Землі сьогодні проживає близько 90% від загалу усіх відомих з історії людства вчених. Тому особливого значення в науковому світі набуває не стільки результат наукової праці, скільки ефективність його впровадження. Та можна погодитись з тим, що “в науці слава дістається тому, хто переконав світ, а не тому, хто перший набрів на ідею”! Позаяк, найвищим досягненням будь-якої праці, у тому числі й наукової, є її визнання, отже визнання її творця. Бідні теж можуть бути творцями, проте вони завжди задовольняються миттєвими принадами власних досягнень, щоб згодом, протягом життя марити можливими успіхами, втративши для себе найголовніше – смак до творіння, відчуття неповторності, чудодійства. Забезпечені творці, навіть за природного виснаження у творчій звитязі, згодом стають благодійниками, надаючи життєдайну силу новим поколінням творців. Як гідний приклад цьому слугує Білл Гейтс, який вкладає кошти у розвиток нових технологічних напрямів, до яких не має відношення, зокрема у сферу біотехнологій.

Можна вимагати, чи, бодай очікувати, коли же нинішні вітчизняні наукові творці осліпляють світ своїми творіннями. Проте це більше скидається на бідування в Сахарі на спекотливу погоду без дощових вигадок. За нинішніх матеріальних умов праці (внутрішні валові видатки на 1 дослідника у $6,2 тис. у 2004 році), вітчизняні вчені у переважній більшості, за влучним висловом академіка Ярослава Яцківа можуть бути “подвижниками”, не творцями. У будь-якій праці, а науково-технологічна діяльність у тому не виняток, необхідно дотримуватися технологічного процесу виготовлення суспільного продукту. Якщо ж, зневажати якимось із етапів технології, то якість вихідного продукту природно буде відмінною від запланованої, якщо взагалі такий продукт буде здатним до споживання. Щодо особливостей технології одержання ефективного наукового результату, то, за оцінками іноземних експертів, лише одне з 16-20 пошукових досліджень у певному науковому напрямі може виявитися не марним, тобто економічно привабливим. Але, либонь, тому , що існували й інші 15-19… непривабливих! В цілому, вести розмови про серйозний бізнес, вкладаючи в нього кріхти розуміння, наснаги та коштів – є нерозсудливим та небезпечним явищем. Бо із нічого виходить нічогісінько, а з дрібнички – дріб’язок!

Виходом із поточного стану деградації наукової системи України є 1) реальна переоцінка всіх основних підвалин нинішнього наукового розвитку, 2) приведення до тями його підоймів (економічних, правових та людських) згідно логіці цивілізаційних перетворень, 3) виведення вітчизняних вчених із реальної та вигаданої “тіні”, 4) всіляке сприяння їхнім творчим звитягам на користь собі та у вдячність до Батьківщини. Затягування вже перестиглого питання про реформування (не)сучасної наукової системи України не принесе багато користі та людської слави його нинішнім провідникам. Хоча би тому, що людина пам’ятає про минуле, живе сьогоденням, але мріє про майбутнє. І треба бути чесними перед собою, і перед людьми у тому, що майбутнє не можна збудувати на “кістякові” старої формації, а зусилля, що спрямовані на нове будівництво з кожним роком стають все більш дорожчими за людське життя. А людське життя — то є найцінніше у світі!

Сергій Бублик, 2004, Київ

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Subscribe without commenting