Неэффективная система управления-5

Братерство володарів перснів

«ПолуУЧЕНЫЕ вредят больше, чем миллион дураков»

Лангендейк Питер (1683-1756), нидерландский драматург

 Перегортаючи сторінки історії науки сучасної України у “глянцевих” виданнях від державних наукових відомств, можна нескінченно “милуватися” чарівними краєвидами наукових здобутків: “розробка нової методики визначення…” “знайдено нові способи отримання…” “отримано унікальну технологічну розробку…”. Або, “науковий колектив Національного університету (інституту) імені Імярек володіє потужним науковим потенціалом… У його складі N академіків наук та M заслужених діячів науки і техніки…

Просто, без вигадки і зі смаком… гіркоти. Бо, від тих “здобутків” та потужних “академіків з діячами” все більше занепадає сфера науково-технологічної діяльності наукова система країни. Наукова система, яка так і не змогла вирватись із тісних лещат ієрархічного устрою Радянського Союзу. Наукова система, що не спромоглась, навіть у період її напіврозпаду, що стався у “лихі” 1990-і роки, самоорганізуватись, перебудуватись та очиститись від заскорузлої спадщини авторитарного ладу. Наукова сфера, що є джерелом біфуркаційних збурень у розвиткові усіх соціально-економічних сфер життєдіяльності в державі. Сфера наукової діяльності, яка мала достатні умови для застосування власних синергетичних властивостей на системному рівні, спустила “пару” (позбавилась “зайвих” науковців – і таким чином зменшила утричі свій наявний людський потенціал), натомість заповзято взялась до карбування “наукових перснів”.

І почало утворюватись братерство “володарів перснів”. Та не лише в економічній та політичній сфері, у владних вертикалях, що зростають останніми роками, як на дріжджах. А й у сфері наукової діяльності, серед нащадків Вернадського та Кондратьєва, Сковороди та Пулюя, Каразіна та Кібальчича. Тобто у сфері високих моральних принципів, математичної точності, логічності міркувань та дискусійних переконань: “Платон мне друг, но истина – дороже”. Без перебільшення можна вважати, що таке “братерство” просто доконає залишки академічної свободи та вільної науки. Вільної – від усього, у тому числі й від моральних застав…

Загальновідомо, що там, де є державна пропозиція – завжди знайдеться приватний попит. Тим більше, коли така пропозиція торує свій комерційний, необтяжений ґрунтовними науковими дослідженнями шлях. Так, якщо кількість наукових установ, що мали аспірантуру, становила у 1992 році 331 інституцію, то наприкінці 2011 року – вже 524. Така ж сама ситуація із кількістю докторантур: 111 проти 266, відповідно. Природно, що й чисельність кандидатів до кандидатів наук за той самий період збільшилась у 2,44 рази, а кандидатів до докторів наук – у 2,76 рази. До того ж, структура фінансування підготовки наукових кадрів не зазнала суттєвих змін. І, якщо у 1995 році за рахунок державного бюджету готувались до випробувань науковою кваліфікацією 96,1% аспірантів та 94,0% докторантів, то у 2011 році – 84,8% та 93,9%, відповідно. Що означає утримання державою монополії на підготовку наукових кадрів, плекання індустріальної ієрархічної системи наукових ступенів: кандидата наук (присвоєння наукової кваліфікації), та доктора наук (підтвердження наукової кваліфікації?).

Зростання чисельності наукових “володарів перснів” в Україні, дійсно, є вражаючим. Відколи у 1992 році було утворено Вищу атестаційну комісію України, чистий приріст кваліфікованих науковців (без урахування тих, хто залишив офіційно займатись будь-якою організованою економічною діяльністю в Україні) склав: докторів наук (Doctor of Habilitation – DH) – 6795 тис. осіб, а кандидатів наук (Doctor of Philosophy – PhD) – 30477 осіб (з 1995 року)! Для порівняння, у першому кварталі 2013 року в Україні безпосередньо займалися виконанням наукових досліджень і розробок усього 4520 докторів наук та 15560 кандидатів наук. А загальна чисельність легальних, наукових “володарів перснів” в Україні, на початок 2013 року сягнула 103649 осіб, переважаючи кількість всіх тих, хто перебуває на наукових посадах у наукових закладах країни (з науковим ступенем, чи без нього) – в 1,26 разів!

Що ж стало головними причинами бурхливого розвою системи наукових “володарів перснів” в Україні на тлі зубожіння сфери науково-технологічної діяльності?

Чому невпинне зростання наукової кваліфікації суспільства не спричинило до “інтелектуальної” революції у державотворенні, не стало основним інвестиційним ресурсом для побудови суспільства знань та економіки знань в Україні? – Невже, через незворушність архітектоніки вітчизняної науки та природні тенденції, або через соціально-економічні причини здобуття наукових кваліфікацій?

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Subscribe without commenting