Неэфективная система управления-1/2

Серьезный взгляд на серьезные вещи (комитетским слушаниям посвящается)

«Гибель армии — это беда, гибель императора — двойная беда, но гибель интеллекта нации — это катастрофа!» (Наполеон Бонапарт)

Всі ми бажаємо жити щасливо і збудувати гідне майбуття для своїх нащадків. Всі ми хочемо жити у новому суспільстві добробуту, яким нині вважається суспільство знань.

Денієль Белл, розкриваючи сутність структури суспільства знань, зазначив таке:

по-перше, джерелом інновацій все більше стають дослідження і розробки (більш того, виникають нові взаємовідношення між наукою і технологією через центральне місце теоретичного знання); по-друге, прогрес суспільства, що вимірюється зростанням частки ВНП і збільшенням частки зайнятої робочої сили, все більш однозначно визначається успіхами в області знань”.

І для досягнення нашої життєвої мрії нам всім потрібна наука. Власна, національна наука, не чужинна, запозичена.

Бо, ще Наполеон Бонапарт згадував про те, що той народ, який не хоче годувати власної армії, змушений буде годувати чужинну. Сучасною мовою, це твердження безпосередньо стосується для сучасного розвитку національної науки.

Стосовно системних проблем розвитку національної науки та її системи державного управління як невід’ємної частини спільної національної наукової системи, про які сьогодні було сказано достатньо, хотів би додати ще дві тези як фахівець у сфері державного управління та регулювання науково-технологічного розвитку.

По-перше, внутрішня циклічність розвитку наукового пізнання полягає в актуалізації проблемних областей наукових досліджень, які визначаються потребами суспільного розвитку. Тому, у недалекому минулому розвиток науки визначали проблеми фізики, нині – біології. Згодом домінуватимуть дослідження інтелекту людини як з точки зору медицини, так і як суспільного явища.

По-друге, взаємовідносини між українським суспільством та власною наукою все ще перебувають у кільватері політичних пріоритетів науково-технічного розвитку держави, а тому є дуже вразливими до дії кон’юнктурних чинників.

Проведений аналіз науково-технологічної сфери розвинених країн світу та тих, що розвиваються, досвід розбудови науково-інноваційних систем Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Великої Британії свідчить лише про одне – не буває, та й не може бути, однієї, універсальної формули успішності. Немає як єдино правильної системи управління наукою, так й універсальної системи її фінансування. Тому, калькування досвіду систем управління успішних країн світу – марна справа, яка, до того ж, вимагає багато часу, грошей та людських, інтелектуальних ресурсів.

Проте, можна виділити декілька принципових, системних положень, які характеризують будь-яку, ефективну систему державного управління науково-технологічної діяльності. Сфера науково-технологічної діяльності є більш системним поняттям, оскільки містить, згідно міжнародної методології, такі окремі сфери інтелектуальної діяльності, як дослідження і розробки, науково-технологічна освіта і підвищення наукової кваліфікації, науково-технологічні послуги.

Принципово, для того, щоб отримати ефективність від наукової, науково-технічної діяльності, необхідно розумно управляти нею.

Розумно управляти наукою, це означає використовувати такі ж системні, наукові підходи у процесі управління, які властиві саме цій сфері діяльності. Виходячи із загального процесу організації наукових досліджень, це означатиме таке.

  1. Дослідження будь-якої наукової проблеми починається з вивчення джерел тих причин, які стали тенденціями та спричинили виникнення такої проблеми.
  2. Після ретельного обстеження всіх доступних джерел наукової, науково-технічної та публічної інформації та сформування основних напрямів розв’язання такої, наукової проблеми, необхідним є її обговорення в експертному середовищі з метою з’ясування ступеню актуальності, її новизни та можливості практичного застосування. Особливо це доречно, якщо така наукова проблема зачіпає життєві інтереси інших людей, вимагає залучення додаткових (чи перерозподілу наявних) суспільних ресурсів.
  3. Визначення методології проведення наукових досліджень. Зокрема, для сфери державного управління одним із ефективних методів слугує SWOT-аналіз. Згідно цього методу, на підставі відомих явищ і чинників визначаються переваги і недоліки, можливості і загрози для актуалізації і структуризації знань про поточну ситуацію і тенденції розвитку системи управління науковою, науково-технічною діяльністю.

На практиці, при побудові системи управління наукою доцільно ґрунтуватись на таких базових принципах управління процесом наукових досліджень і розробок, як необхідність і достатність, раціональність (оптимальність) та ефективність.

Достатнім для проведення наукової діяльності є наявність фахового інтелектуального потенціалу та його носія – дослідника. Окрім того, достатнім є наявність джерела фінансування такої діяльності як професійної. Для отримання певних наукових результатів вже необхідним є наявність системи (джерел) фінансування як складової системи управління.

Якщо розглядати наукову діяльність дослідників як організаційний процес управління їх діяльністю, то можна виділити декілька основних етапів, що є властивими для будь-якого виду наукової, науково-технічної діяльності – фундаментальних і прикладних досліджень, експериментальних розробок та інновацій.

Спочатку народжується наукова ідея, що перетворюється у робочу, згодом наукову гіпотезу щодо вирішення якоїсь наукової проблеми. І ця стадія наукового процесу, як правило, властива одному дослідникові, зрідка, декільком. Для перевірки наукової гіпотези вже недостатньо зусиль одного дослідника, необхідні додаткові ресурси – інтелектуальні, людські, фінансові, матеріальні. Якщо ж наукова гіпотеза підтверджується та заслуговує на те, аби стати науковою теорією, чи вирішенням прикладної проблеми у сфері наукового знання, або втілитись в оригінальну технологію, стати інноваційним продуктом, то для її реалізації потрібно залучати ще й інституціональні ресурси.

Відповідно до етапів наукового процесу ефективним є й використання різних організаційних форм як інституціональних ресурсів: продукування наукової ідеї перетворення її в наукову гіпотезу відбувається інтелектуальними зусиллями одного, чи декількох вчених, дослідників на принципах наукової самоорганізації на первинному, творчому етапі наукового процесу. Для наукової перевірки вже використовуються методи системного управління, коли такий вчений (дослідник) “об’єднується з іншими вченими у постійні чи тимчасові наукові колективи”. Організаційним видом для здійснення цього, системного етапу наукового процесу є наукова лабораторія (відділ). Для проведення координації проведення комплексних наукових досліджень, а також для виконання супутніх, на наукових видів діяльності, зокрема адміністративних послуг можуть утворюватись (використовуватись існуючі) інститути, наукові заклади.

Так само має існувати диверсифікація не лише за джерелами фінансування, проте й видами (для кожного виду свій механізм розподілу коштів) фінансування, що вважаються раціональними для певних стадій наукового продукту: базове фінансування – для забезпечення інституціональних ресурсів; програмно-цільове – для забезпечення неперервності наукового процесу, стимулювання його розвитку у переходах між фундаментальними та прикладними дослідженнями, між дослідженнями та розробками; грантове фінансування – для стимулювання розроблення наукових гіпотез та доведення їх до стадії готового наукового продукту – публікацій, патентів, нових науково-технологічних послуг, інформаційного продукту.

Організаційні форми забезпечення різних видів фінансування є добре апробованими у світі та різняться за країнами лише за механізмами прийняття управлінських рішень. Найбільш прийнятними (ефективними) є такі механізми фінансування, за якими розподіл коштів, у тому числі із держбюджету, відбуваються на раціональному рівні: наукових установ, лабораторій, вчених. Для базового фінансування – механізми фінансування, що спрямовані на утримання наукової інфраструктури установ, в яких проводяться наукові, науково-технічні роботи. Для програмно-цільового – механізми фінансування, що стимулюють наукові процеси в межах базової структурної одиниці – лабораторії (відділу) як основного об’єкту наукової, науково-технічної діяльності. Для грантового фінансування – механізми фінансування, що стимулюють здійснення інтелектуальної діяльності основних суб’єктів – вчених, дослідників.

Тоді нераціональним фінансуванням наукового процесу вважатиметься неправильний вибір виду фінансування – грантового, програмно-цільового чи базового.

Відповідно, неефективне використання інституціональних ресурсів полягає у тому, що до управління науковим процесом залучаються надмірні адміністративні надбудови: для генерування наукових ідей – лабораторії, відділи, а для розроблення наукової гіпотези – інститути, академії. Те ж саме справедливим є й для системи державного управління наукою, коли експертами актуальних напрямів наукових досліджень і розробок виступають державні службовці, навіть як керівники державної експертизи.

2.Чи не найголовнішою проблемою сьогодення у системі державного управління наукою в Україні є наявність декількох “ центрів ” прийняття державно-управлінських рішень, а саме, центральних та інших органів виконавчої державної влади, державних (національних) академій наук. А це означає розпорошення ресурсів – людських, фінансових та часу. Того часу, який відсуває нас все далі від мейнстріму сучасного науково-технологічного розвитку. Часу, який є безцінним, як і саме життя людини.

Розпорошення фінансових ресурсів – через утримання багатьох державних та адміністративних надбудов наукового процесу, які є неефективними за суттю. Тому втрата людських ресурсів, інтелектуального потенціалу вітчизняної науки відбувається через неефективну систему управління науковим процесом на всіх рівнях: від лабораторії до міністрів профільних та суміжних міністерств, державних академій.

Для реанімації сутності наукового процесу в Україні, повернення його до повноцінного, сучасного функціонування, дотримання основних принципів, достатності і необхідності, раціональності та ефективності, пропонується здійснити такі заходи:

1.Визначити як базову організаційно-господарську структуру для зайняття науковою, науково-технічною діяльністю наукову лабораторію (відділ), яка може бути окремою юридичною особою, чи входити до складу наукової установи як самостійна, організаційно утворююча одиниця. Очолювати таку структуру має людина, що має управлінські навички та відповідний рівень професійної кваліфікації. Відповідно до такого розробити та внести зміни до низки законодавчих актів, першою чергою до законів про наукову, науково-технічну діяльність, закону про вищу освіту.

2.Модернізувати механізми державного фінансування наукової, науково-технічної діяльності.

- базове фінансування має розподілятись терміном на 2-3 роки безпосередньо науковим установам, згідно з поданими ними запитами до центрального органу виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності. У разі їх вищого підпорядкування, згідно запитів вищих організаційних структур – органів державної влади, державних академій наук, науково-виробничих корпорацій, вищих навчальних закладів тощо.

- програмно-цільове фінансування надається у рамах виконання державних науково-технічних програм і державного замовлення основним об’єктам наукової, науково-технічної діяльності . Об’єктами отримання такого фінансування є наукові лабораторії (відділи) як постійно діючі, так і такі, що формуються науковими колективами вчених для розв’язання комплексної наукової, науково-технічної проблеми на період дії програми (проекту).

- грантове фінансування надається особисто вченому для проведення ним заявлених досліджень і розробок, або науковій установі для забезпечення умов проведення наукової, науково-технічної діяльності (ремонт наукового устаткування і обладнання, виробничих приміщень і т.і.).

3.Модернізувати систему фінансування наукової, науково-технічної діяльності, для чого передати функції розподілу державних коштів від органів державної влади до державних та недержавних структур – фондів, наукових установ, а також їх об’єднанням – державним академіям наук, галузевим асоціаціям наукових установ та/чи вищих навчальних закладів.

4.У зв’язку зі зміною системи державного фінансування наукової, науково-технічної діяльності через виділення грантового фінансування, окрім Державного фонду фундаментальних досліджень, утворити державні фонди прикладних (цивільних) досліджень, гуманітарних і соціальних досліджень. Через такі фонди доцільно спрямовувати розподіл коштів за програмно-цільовим та грантовим фінансуванням.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Subscribe without commenting