День Знань навздогін

Янукович пообещал украинским школьникам планшеты и скоростной интернет

«Каждая цивилизация видит себя центром мира и пишет свою историю как центральный сюжет истории человечества«. (Самюэль Хантингтон, американский социолог и политолог, 1927-2008)

(актуальные комментарии)

Сьогодні, у неділю, 1 Вересня, Україна не відпочиває, — вона щочимдуж відзначає День Знань! І, начебто, буденна подія, яку й особливою не назвеш, бо відзначається вона щороку, проте…

Проте, сьогодні Україна отримала-таки якусь зрозумілу стратегію свого науково-технологічного розвитку на найближчі… 2 роки (хочеться сподіватись, що лише на такий обмежений термін, бо перспективи в такій – «з гулькін ніс»!) І місію цієї стратегії оголосив Президент України у своїй промові у загальноосвітній школі №78 міста Києва: «Мы будем делать сеть учебных заведений, в которых будет специализация, и одна специализация – информационные технологии и ИТ-технологии».

Отже, виголошена стратегія розвитку, як водиться останнім часом, була запроваджена не через громадське обговорення, палкі дискусії прибічників та опонентів, шанувальників та супротивників, добродіїв та… злодіїв. Ця стратегія була запроваджена не законодавчим актом Парламенту, чи окремим Указом Президента, чи Постановою Уряду. Ця стратегія була «мудро» зашита у переліку Національних проектів, гамбузом прийнятих ще 2010 року зведеним Указом Президента від 8 вересня №895. І чекала, чекала своєї черги на дозвіл з чергового «розпилу» державних коштів.

Вибираючи із трьох моделей стратегій розвитку «фахівці» із Адміністрації Президента, вибрали найбільш недбалу, з точки зору зростання можливостей розвитку, проте найбільш зискову, з точки зору отримання надприбутків для персональних олігархів та тих, «Хто у танку». Вибираючи із моделей  1) усталеного розвитку, 2) консервативного розвитку, чи 3) навздогін, президентські «фахівці» зупинились на останньому варіанті, який є властивим для країн світу, що розвиваються, – Китаю, Бразилії, Індії. Заздалегідь (без експертного та іншого професійного середовища) вирішивши не йти шляхом Об’єднаної Європи, країни якої будують свої державні стратегії на перших двох моделях: усталеного чи консервативного розвитку, в залежності від наявного національного науково-технологічного потенціалу.

Що ж це дасть для сучасного розвитку України? – нічого особливого. І для такого переконання є декілька «проте»:

Інформаційні технології – це технології сьогоднішнього дня, які можуть лише удосконалюватись як, наприклад, традиційні вже технології зварювання (третього технологічного укладу) удосконалились декілька років тому зварюванням живих тканин;

Інформаційні технології спрямовані на розвиток комунікаційних засобів спілкування між людьми та механізмами, вони призначені для зменшення трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів;

Інформаційні технології є досить розвиненими у сучасному світі та за півстоліття свого існування мають визнаних лідерів – країни, які вже скористались перевагами їх розвитку – країни Скандинавії (Фінляндія, Данія, Швеція, Норвегія), США;

Інформаційні технології вже мають досить розвинений світовий ринок послуг, у тому числі з «офшорного програмування», до лідерів якого відносяться й українські фахівці, поступаючись проте на порядок за чисельністю своїм колегам із США (3,6 млн. людей) та Індії (2,7 млн. людей). А ще ж є Китай ( понад 1 млн. людей) та Росія (понад 200 тисяч)!

Інформаційні технології виступають «локомотивом» розвитку для певних країн світу не лише тому, що в них інвестують мільярди доларів, до того ж не один десяток років, але й тому, що для того є природні умови: в Індії частка населення країни віком до 25 років дорівнює майже половині населення країни, а в Україні – лише близько 27%…

Подібні ж «природні» умови існували й в Японії, коли ця країна отримала технологічний поштовх через розвиток мікроелектроніки. А що ж дістанеться Україні: бігти навздогін «останній» електричці (бо час технологічних «проривів» в ІТ сфері вже добігає кінця), чи, можливо, зосередитись на аеро-космічних технологіях та наноматеріалах, в яких наша країна має як наукові здобутки світового кшталту, так й певний досвід технологічних напрацювань попередніх поколінь вчених.

У будь-якому випадку, із вибором інформаційно-технологічної опори у власному технологічному «прориві» Україна запізнилась. Років на 20-25.

Можливо, варто Президенту з його апаратом прислухатись до тих, чиєю точкою зору вони зневажають вже кілька років, – до вітчизняних вчених? Та прийняти дійсно національну Стратегію технологічного та, відповідно, соціально-економічного розвитку України. Щоб не залишатись й надалі лише постачальником людських інтелектуальних ресурсів для всього сучасного світу, але стати одним із творців технологічної історії людства?

Бо, інакше чергова стратегія навздогін від Президента країни перетвориться (як це спостерігається протягом останніх 15-18 років) у звичайнісіньку стратегію… виживання!

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Plus

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Subscribe without commenting